Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Козельщина- жахливіша за Катинь

ХІV

Серед живих мерців

 

У жахливому злочині проти народів можливі тільки два винуватця: Радянська Росія, що окупувала територію України з 29 січня 1918 року до 22 червня 1941 року, або націонал-соціалістична Німеччина, що посіла на цій території до літа 1943 року. А також подальшу колонізацію України прокомуністичним режимом, аж до усунення від влади маріонеткового уряду УРСР у 1991році

В роки німецької окупації в Кременчуці знаходилося, за деякими підрахунками, 6 філій концтабору «Шталаг-346». Так що намагання обмежити їх кількість двома сусідніми концтаборами «А» і «Б» (що розмежовувалися шляхом) є спробою ком партійців і їх професованих блюдолизів приховати дійсні обсяги злочину по відношенню до кинутого на призволяща населення міста. Відомо, що 1941-43рр. на всіх кар’єрах міста, працювали радянські військовополонені. Ними було побудовано поряд із підірваним залізничним мостом –автошляховий міст, через Дніпро. І сьогодні біля Кременчука, обабіч фарватеру Дніпра, на кістках тисячі загиблих військовополонених Червоної армії стоять живими свідками бики цього рукотворного мосту. Також, вподовж колишнього Крюківського вагоноремонтного заводу, через болото в бік Деївської гори, радянськими військовополоненими було прокладено гать через болото з автошляхом вимощеного з бутового каменю Крюківського гранітного кар’єру. Зараз на цьому місці побудовано Сталеливарний завод. У післявоєнні часи японськими військовополоненими також побудований Кременчуцькій залізничний вокзал.

Сьогодні вітчизняні науковці починають піднімати завісу таємності, про підсумки утримання в радянських концтаборах японських і німецьких військовополонених Другої світової війни. У дослідників не без підстав виникає сумнів стосовно твердження деяких історіографів, що у Радянському союзі тоталітарний режим був значно гуманнішим ніж нацистський.

Хай за нас промовляють факти. Так, після 16 серпня 1945 року був оприлюднений рескрипт імператора Японії Хірохіто о капітуляції Японії , а відтак проголошення про закінчення Другої світової війни. Для прийому і розміщення понад 650 тис. інтернованих вояків Квантунської імперської армії, в СРСР було організовано 55 додаткових таборів для військовополонених. Станом на другу половину лютого 1946 року близько 540 тис. японських бранців, було вивезені вглиб країни. Перебування в Українській РСР у 1946-1949рр. японських військовополонених, згідно офіційних відповідей МВС, не відображають дійсний стан речей. Так серед встановлених 15 місць поховань японських військовополонених на території колишньої Української РСР – м.Кременчук (м.Крюків на/Дніпрі) навіть не зазначено. Наявність в радянських архівах документів на 165 померлих японських бранців, при наявності записів у цвинтарних книгах імен на 211 похованих, то є свідчення цинічної брехні ДА МВС України.

Питання перебування японських військовополонених в Українській РСР сьогодні лежить у площені досліджень невизначеної мережі тимчасових і стаціонарних радянських концтаборів СССР. Кількість цих режимних об’єктів лише стаціонарного типу на Україні, згідно навіть окремих встановлених дослідниками їх порядкових номерів, при наявності чисельних філій, які приховані у знаменнику номерів таборів для військовополонених, говорить само за себе. Так наприклад: у Ворошиловградській області, м. Верхнє № 144/23; м. Запоріжжя табір № 100/1 – 100/7; м Чугуїв – № 415/1; с. В’язова – № 415/2; м. Слов’янськ – № 415/3; м. Артемівськ – № 415/4; Новельське лісництво табір № 415/5; в Брянській області; м. Дніпропетровськ – № 315/6 –підтверджує існування на той час більш аніж в п’яти східних і центральних областях України радянських концтаборів для військовополонених. Кількість військовополонених японських і німецьких солдат кинутих на відбудову знищеної війною промисловості і інфраструктури держави не піддається аналізу. Відсутність інформації по кількісному складу утриманих в’язнів по кожному конкретному радянському концтабору при наявності поховань (за три роки) по одному померлому, це відверта наруга над почуттями родин бранців. Велика кількість шпиталів для військовополонених інтернованих Червоною Армією, говорить сама про себе лише номерами шпиталів: м. Запоріжжя № 1149; м. Дружинівка (Сталінської області) № 3006; с. Високе № 5367; м. Дніпропетровськ № 5807. А якщо взяти до уваги, що шпиталі для військовополонених призначалися для цілого куща таборів для військовополонених, то стає зрозумілим обсяг мережі таборів. Ось якій зміст несли в собі документи спалені працівниками КДБ на територіях військових шпиталів і компартійних установ у 1991році принаймні на території Кременчуцького військового шпиталю. Абсурдною є навіть думка про те, що у Радянському концтаборі в Кременчуці на території Крюківського гранкар’єру були курортні умови і ніхто з військовополонених японців не хворів, а від так і не вмирав. То де ж тоді ці поховання? Чи справді число в 326 померлих і похованих в Україні японських бранців є таким що відповідає дійсності? Де знаходяться вилучені за вказівкою Головного архівного управління при Ради Міністрів УРСР у 1965 р документи з архівів відділів МВС України та УВС областей? Куди поділися останки військових бранців з ліквідованих кладовищ?

Наразі за даними Державного архіву МВС України – ф.15, оп.1, ср.256, арк..14, 18, 22, 25, 30-35, 46-47, 49-50,52-54, 56,63-68, 72-74, віднайдені архівні документи які свідчать принаймні про 15 поховань японців на кладовищах п’яти східних і центральних областей України
Категорія: Мои статьи | Додав: Надніпрянський (07.08.2013)
Переглядів: 145 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz