Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Козельщина-жахливіша за Катинь

ХI

Сповідь професора

 

Ось, що розповів в 1979 році доктор історичних наук, професор, заслужений працівник культури УРСР – Л.І.Євселевській у своїй книзі «Слышешь Днепр!» за співавторством з Г.С.Барвінок і П.Н.Пустовіт, видавництво Харків «Прапор», 1979 р.:

«..После освобождения Кременчуга на территории лагеря 346-А было обнаружено 30 тысяч трупов, а в лагере 346-Б – 19, на песчаной горе – 20 тысяч.»

Подібне твердження з претензією на документальність не витримує критики. Якби це зробив малоосвічений краєзнавець, а не професор історії можна було б списати це на його некомпетентність, а відтак це очікуваний результат від партноменклатурного працівника за списком 1954 р.. Навіть дилетанту стає зрозумілим суть злочинної компартійної мафії по тезі, що земля повинна була приховати назавжди злочини і викреслити із людської пам’яті дійсних вбивць свого народу. Однак, із пітьми безіменного рову смерті Піщаної гори до нас взивають 20 тис. жертв тоталітарних режимів і нам далеко не байдуже хто це зробив.

Попередньо наведена професором історії інформація про наявність у Кременчуці під час німецької окупації двох таборів для військовополонених червоноармійців «Шталаг № 346-А» і «Шталаг № 346-Б» подана на підставі матеріалу з історії «Украинской ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг. » (т. 1, с.356.) нічого спільного з історичною правдою не має.

Відповідь криється навіть у самій назві військового концтабору для військовополонених, наприклад – «STAMMLAGER ІV В». Присутність римської цифри у назві табору вказує на його приналежність до військового округу, а велика латинська, а не арабська літера, –  до послідовності їх розташування чи переміщення. Більш того у матеріалах Нюрнберзького військового трибуналу фігурує прізвища тільки одного начальника «Шталагу-346» майора Цоліна і одного коменданта – Зайтеля. Відповідно, як і в Полтавській області в Козельщанському концтаборі НКВС СРСР начальником був ст. лейтенант СБ В.П.Соколов, а комісаром – капітан НКВС Ф.С.Акуленко. Таким чином спростовується радянській міф про наявність у Кременчуці під час німецької окупації двох концтаборів смерті № 346-А і № 346-Б. Про цю розбіжність між наведеними фактами із матеріалів Нюрнберзького трибуналу і партійними архівами ми ще дещо докладніше зупинимося в окремій главі.

А втім, у 1995 р. перед  початком своєї еміграцією до Сан-Франциська – США, голова на той час громадської організації  «Меморіал», професор Політехнічного інституту Лев Євселевський повідомив наступне:

«Невдовзі після звільнення від німецьких загарбників м.Кременчука 25 листопада1943р.,( а не 29 вересня1943р., як це прийнято у нас вважати, та ще узаконити днем міста. Тому що з 2.VIІ. 1928 р смт. Крюків був приєднаний до Кременчука) я повернувся з евакуації і отримав запрошення від міському компартії прийняти участь, разом з судово-медичними експертами, в ексгумації виявлених місць таємних масових розстрілів радянських військовополонених в районі Піщаної гори. Мене на міськомівській машині відвезли в нагорну частину міста, де мешканці, начебто випадково, натрапили на місце таємних поховань військовополонених. Серед трупів я угледів останки жінки, яка притискала до своїх грудей дитину. Я був вражений не стільки тим, що замість очікуваних військовополонених це були явно представники цивільного населення – жінки, старики і діти, але й тим, що на останках трьохрічної дівчинки медексперти не знайшли жодних тілесних ушкоджень чи отворів від куль. У стравоході дитини тільки виявлено щільна маса ґрунту. Виходило, що дитину заживо поховали разом із мертвою матір’ю. У всіх інших трупів були виявлені простріляні черепи, у декого малось декілька отворів в потилицю під кутом десь 30-45 градусів. Судячи по наявності кіптяви, яка збереглася у каналі отвору, постріли проводилися на дуже малій відстані – майже упритул.  Із загальної кількості відкопаних трупів встановлено, що частина їх складалася із жінок. Відсутність одягу на трупах свідчила про те, що більшість приречених перед стратою не мали одягу. Майже всі приречені мали на кінцівках рук і ніг мотузки (довжиною понад один метр), а дехто був зв’язаний дротом. Виходячи із того, що у військових таборах Вермахту для солдат, сержантів і офіцерів, жінок не тримали разом із чоловіками, то безумовно трупи належать цивільному населенню. Зробивши для відводу ока нескладні приблизні обміри розміру ям, навіть не на всіх розритих похованнях, і на підставі математичного обчислення (скільки скелетів припадало на 1 куб. метр.) число страчених «державна комісія» визначила десь в межах 20 тис.. Ця цифра чомусь співпала із кимось заздалегідь відому статистику – 20 тис. трупів. Стосовно усіх цифр жертв приведених у моїй книзі «Слышеш Днепр» на стр.98, то вони були взяті мною з довідника «Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг., т. 1, с.356.»

На початку Хрущовської відлиги, мені поталанило ознайомитися з матеріалами 5-го засідання Нюрнберзького процесу (американського військового трибуналу в Нюрнберзі, який відбувся 28 жовтня 1948 р.) і тоді я остаточно прийшов до висновку, що нащадки НКВД працівники КДБ мають намір приписати німцям розстріляних ними самими людей у Кременчуці. Стало зрозумілим, що земля повинна була приховати назавжди злочини радянської влади від людської свідомості.

Коли я був допущений до державних архівів КДБ УРСР в Києві і ознайомився із «Наказом Л.Берії від 26 жовтня 1940 р. про нагородження 125 працівників НКВД», які приймали безпосередню  участь «в операции по разгрузке лагерей» точніше розстрілу польських військовополонених і арештованих їхніх родин, то у мене відбувся серцевий напад і мене забрала швидка медична допомога. Тому я переконаний, що на передодні, а то й на початку Великої Вітчизняної війни в 1940-1941 роках в Піщанський кар’єр залізницею конвойні підрозділи НКВС доставляли останки родин депортованих «ворогів народу» з Польщі, Молдови і, власне, з України. Як пізніше мною було встановлено, що на відстані 32 км. від Кременчука знаходився Козельщанський концтабір, розрахований на 10 тисяч в’язнів, зазначений у переліку восьми концтаборів згідно Наказу  № 0308 НКВС-СРСР Л.І Берії, від 19 вересня 1939 року.

Категорія: Мои статьи | Додав: Надніпрянський (07.08.2013)
Переглядів: 111 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz