Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Козельщина-жахливіша за Катинь

Козельщинський собор жахів-

собор наших душ

Історичний нарис

 

 

 

Передмова

Анатолій Шолудько – автор багатьох різнопланових за жанром історико-соціальних і художньо-публіцистичних творів у доробку якого чимало історичних монографій, нарисів, поем, балад...

До уваги допитливого читача пропонується історичний нарис «Козельщинський собор жахів». Безперечно, у релігійному сенсі Собор, то є велика чи головна церква в місті чи монастирі, утім семантика цього стародавнього за походженням слова означає ще і зібрання великої кількості людей. Про трагічні події на території СРСР, які мали місце із десятками, сотнями тисяч, а то і мільйонами репресованими людьми у передвоєнні роки якраз і піде мова. Доля зігнаних до монастирів і їх соборів перепрофільованих радянською владою під концентраційні табори смерті, стали предметом дослідження в аналітичній праці відомого в свій час політика, публіциста і журналіста Анатолія Шолудько (Надніпровського).

Незважаючи на те, що безумовно епохальний твір «Козельщинський собор жахів» написаний на основі архівних матеріалів, аби не травмувати дитячу психіку, автор має певні застереження відносно знайомства неповнолітніх і підлітків із наведеними фактами прояву нечуваної жорстокості, що виказали кати із НКВД СРСР. Головна мета творчого доробку під назвою – «Козельщинський собор жахів»  у котре привернути увагу міжнародного трибуналу не тільки до злочинів Націонал-соціалістичної (нацистської) робітничої партії Німеччини (НСДАП) та її каральних органів – поліції, жандармерії і гестапо, але і до Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) ВКП(б) з її репресивними інституціями державної влади – «ВЧК», «ГПУ»(ДПУ – Державне Політичне Управління), яке з 1937р. реорганізоване в «НКВД» (Народний Комісаріат Внутрішніх Справ) і з липня 1941р. «НКГБ СССР».

Важко повірити в те, що для цілих народів, подані у творі «Козельщинський собор жахів»  документальні факти, мали фатальний збіг обставин, а окремі інсинуації подій ще ставали приводом до виникнення Другої Світової війни. В навчальних закладах Польщі, Іспанії, Фінляндії, Чехії, Республік Балтії та інших країн Європи і світу давно увійшли до обов’язкового курсу шкільних програм хрестоматійні істини зі світової історії, про які не тільки наші школярі, але і сивочолі патріоти гадки не мають. Шкода, але і сьогодні для зрілих громадян пострадянських країн СРСР окремі публікації в іноземній і вітчизняній пресі, про злочинні дії не тільки гітлерівців в концентраційних таборах смерті «Шталагах», «Дулагах» і «Офенлагах» (яких тільки на окупованій території України було – 242 ), але і злодійства комуністів у незчисленних радянських тюрмах, концтаборах НКВС – ГУЛагах, Ухтпєчлагах, Сибураллагах… і досі сприймаються скептично.

Міжнародні розслідування, запити до чисельних архівних заказників колишньої більшовицької імперії, розповіді випадкових свідків злочинів вчинених енкаведистами та передсмертні зізнання і свідчення виконавців тих безсудових вироків, чомусь викликали у Москви роздратування і демонстративне відсторонення Києва. Складається таке враження неначе державний апарат України сформований виключно із представників п’ятої колони. Замість того, щоб створити авторитетну державну комісію з розслідування злочинів проти людства вчинених на теренах незалежної держави, наші чиновники приймають позу страуса. Через те журналістам, письменникам, краєзнавцям, історикам і просто не байдужим до долі Батьківщини людям не лишається нічого іншого, як поділитися своїми знахідками та напрацюваннями.

Щоб спростувати комуно-більшовицький рай, до якого закликають нас повернутися послідовники «Великого октября», точніше сказати збройного заколоту в Санкт Петербурзі, розглянемо діяльність тільки одного Козельщанського табору НКВС СРСР в Полтавській області на Україні. Фактично Козельщанській концтабір до 1941 р. входив до вісімки найпотужніших радянських таборів смерті «десятитисячників» (за ступенями наповнення ув’язненими). Його безпомилково можна називати Катинню № 2 – для поляків, Освенциумом № 2 – для народів Молдови, Західної України, (Бессарабії) і Буковини, це Дахау і Триблінка – для українців і всіх інших народів лиха доля яких, мала нагоду занести у передвоєнні роки на прикордонні смуги під «зачистки» військ НКВС СРСР, та на окуповану РСЧА територію суміжних з СРСР держав.

Щоб краще зрозуміти суть піднятого у творі питання, нам варто з головою зануритися у проблеми і перипетії подій тих довоєнних років, які були актуальними на відрізку досліджуваного історичного пласту. Лише при умові усвідомлення усього соціального букету негативної спадщини, що неодмінно виникає у постколоніальній нації, можливо, нам поталанить зробити для себе хоча б якійсь висновок.

Озираючись не на одне століття кривавої по суті історії України – здобуття і втрати свободи, синонім якої і є незалежність, і соборність, варто набратися терпіння та мужності, щоб почути гірку правду про лиху долю свого народу.

Безумовно, книга«Козельщинський собор жахів»  справляє моторошне враження своєю предметністю й доказовістю, проте, в контексті більшовицького тоталітарного режиму вона є краплею в морі людського горя. Однак, вона має виняткову цінність, як і вивезенні німцями покинутий при панічному відступі Червоної армії архів Смоленська. Дослідження навіть окремих фрагментів із купи цього державного архівного матеріалу дає змогу відтворити цілісну картину тоталітарного терору в Україні в порівняно короткий проміжок передвоєнних років.

Сьогодні, у ХХІ столітті, прийшов час нарешті зазирнути правді в очі і визнати, що на терезах новітньої історії України відбулася зміна застарілого репресивного партноменклатурного режиму на не менш номенклатурний і, по суті не на кращій, якщо не найбільш жорстокий олігархічний режим. Безкровна чи, ще як її нарекли політологи, «Помаранчева революція» не привела, і не могла по своїй суті привести, пострадянську корумповану Україну до процвітаючої правової держави. Сучасними політологами прийнято вважати, що різкий перехід від темряви тоталітарної ночі до сяючого світанку демократії зумів відбутися у нас мирним шляхом. А втім, всі соціальні зміни в державі стали можливими не завдяки феноменальній національній мудрості і за взаємною згодою непримиренних ідеологічних антиподів, а скоріше, наперекір бо все відбулося із точністю до навпаки. Подібна ідеологічна профанація в Україні стала завдяки приходу до влади антиукраїнських поводарів. Подібна метаморфоза перевтілень сталася завдяки чотирьом її складовим чинникам:

По-перше, треба віддати належне, як рішучо і передбачливо діяв у зламний період радянського заколоту «ГКЧП» вчорашній ідеолог компартії Л.М.Кравчук. Цей хитрий, мов лис, компартійний функціонер, здібний  учень Вищої партійної школи (ВПШ), вчасно опинився в потрібному місці (в кріслі голови Верховної ради УРСР) і в слушну годину – під час розвалу Російської імперії СРСР. Перший секретар ЦК КПУ-КПРС Леонід Кравчук вміло скористався, вчиненим агентами КДБ, розколом в лавах тріумвірату Народного Руху України – на «чорноволівське» і «лук’янівське», а пізніше і на «костенківське» крило. Такий розпад політичних сил призвів до того, що Л.Кравчук безперешкодно заволодів президентською посадою, а Народний Рух України – зійшов з політичної арени.

По-друге, недолугі конкуренти із надр української – філії КПРС, створивши з метою виявлення для спецслужб свідомих патріотів політичну пастку, під назвою «Рух за перебудову» і очолив цю громадську організацію перелицювали її на партію Народний Рух України (НРУ). Ці політичні перевертні досить швидко дійшли компромісу зі своїми колишніми колегами по партноменклатурним провладним кланам. З одного боку вони випустили пар народного гніву у «свисток» плюралізму, а з іншого – начебто, позбавили прав, направляючу і за всіх вирішаючу, але ні за які злочини перед людством не відповідаючу, компартію. В дійсності, перевертні (колишні комуно-більшовицькі кар’єристи) пішли на змову із олігархічними кланами кримінального гатунку проти свого ж таки народу, щоб тільки не допустити до державних важелів влади національно свідому  еліту. Політичні аферисти чудово розуміли, що дійсним виразникам волі народу, при набуті ними влади, буде з кого і за що спитати. Тому, вони солідарно голосували і продовжують голосувати за такі зміни у виборчих системах, які унеможливлюють переобрання політичних повій. Безвідмовні, по суті, прийоми олігархічних кланів, як і їх антиподів опозиціонерів, відомі це: не підйомні для працюючої на виробництві людини виборчі грошові застави, необмежене право використання державних ресурсів через участь у виборчій компанії не усунутих від державних посад урядовців; широке залучення тіньового, а точніше сказати кримінального походження капіталу і завищення на момент виборчої компанії собівартості послуг у ЗМІ. У такій спосіб в Україні сформовано касту недоторканих злочинців у законі.

По-третє, незбагненну для пересічного громадянина роллю зіграла нова Конституція України, прийнята потайки від народу вночі Верховною радою УРСР, та ще під диригуванням вчорашнього компартійного функціонера Л.Д.Кучми – президента по суті скасованої, як держави УРСР, так і її законодавчого органу ВР УРСР. Колишнім компартійним слугам народу, як і головному їх пастирю, слід було негайно скласти свої нелегітимні вже на той час повноваження і мирним шляхом передати Українській конституційній асамблеї важелі правління державою. Але ніхто, як то псевдо демократична опозиція чи партократична позиція і гадки не мали залишати свої відполіровані шкіряні крісла на Олімпі влади. Перелицювавшись на ранок, після конституційної ночі, кон’юнктурники, як хамелеони, що змінюють свій колір шкіри в залежності від середовища, водночас позбулися старих регалій (партквитків) і набули нові клейноди (посвідчення касти недоторканих – депутатів ВР проголошеної ними вже на ранок незалежної України). Внаслідок подібної метаморфози і виникло тупцювання на одному місці в системі державного реформування, а від так в економічному розвитку держави. Секрет полягає у тому, що з довічним обранням суддів і тушкованих законодавців їм повертати назад в Російську імперію було нікуди, а йти вперед до європейського цивілізованого світу не було сенсу. Шкода, що від занадто довірливого ментального народу України, отім нашим слугам тоді забракло доброго копняка.

По-четверте, прийнята потайки вночі, нова Конституція Української незалежної держави депутатами Верховної ради УРСР, яких ніхто не наділяв такими повноваженнями, підмінила верховенство законодавчого права народу на кримінальні догми. Так звані, народні слуги наповнили цей казуїстичний звід законів своїм сенсом – знівелював демократичне право народу на самовизначення аж до його недієздатності. Ось чому, поза шлюбом народжена Конституція несе в собі ще потенційну загрозу від наявної у парламенті ситуативної більшості паразитуючих тушок і їх ляльководів. Тут варто очікувати не тільки втрати конституційного права мононаціональної держави і титульної нації та державної (офіційної) мови, але і спонукання до подвійного громадянства і сепаративних розколів в Україні. Бомбою уповільненої дії стала прийнята без всенародного референдуму кравчуківська – Кримська автономна від України республіка.

По-п’яте, щоб зробити впевнений крок до цивілізованого суспільства нам слід відродити свою спотворену історію, а не переписувати її під кожний клан. Не маючи під ногами історичного підґрунтя, ми приречені постійно наступати на граблі.

У цьому і полягає головна причина, чому ми і досі борсаємося у багні. Не завадило б ще нам врешті-решт підняти голову і розібратися з причинами, а вже потім з наслідками виникнення того принизливого стану, в якому ми з вами опинилися. Напрошується висновок, що без поголовної люстрації у законодавчих органах (відсторонення всіх паростків кланових нащадків ВКП(б)-КПРС – тушок, кнопкодавів і баластмейстерів), нам не позбутися отих вічно живих і довічно обраних, найдосвідченіших фахівців українофобів.

Наш з вами громадянський обов’язок віддати належну шану жертвам, з якого боку вони не були і йти далі.. Отож, попри все, давайте разом без зайвих емоцій та упереджених ставлень, без неприборканої жаги до помсти, без прихованої чи відвертої люті, розпочнемо апелювати до колективного розуму і пам’яті. І в цьому, хай нам допоможе дух свободи, який однією своєю присутністю нейтралізує в наших з вами головах віками накопичений жах і німоту.

 

Категорія: Мои статьи | Додав: Надніпрянський (07.08.2013)
Переглядів: 138 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz