Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Леонід Новохатько: «Цей рік для України був вдалим»

Леонід Новохатько: «Цей рік для України був вдалим»

Леонід Новохатько. Народився у селі Вечірки Пирятинського району Полтавської області. Закінчив Полтавський державний педагогічний інститут імені В.Г.Короленка, аспірантуру та докторантуру Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.

5 лютого 2013 року Указом Президента України №65/2013 призначений міністром культури України. Наша розмова відбувалася у міністерстві культури України.

– Леоніде Михайловичу, минає рік, як Вас призначено міністром культури України. Перед цим уже доводилося працювати у цих стінах. З 1996 року, понад дев’ять років Ви працювали заступником, а згодом і першим заступником міністра культури і мистецтв України. Які ж пріоритети держави у культурній, так би мовити, політиці нині?

– Звести до одного пріоритету не можна, але кілька основних виділити і можна, і треба. Передусім – одна загальна теза: з практичної точки зору вкрай необхідно підвищити роль культури, духовності, цивілізованості у суспільстві. І в цьому міністерство культури, вся мережа закладів культури, а вона велика в Україні, – може зіграти свою роль.

Нагадаю, що у нас близько 18-19 тисяч клубів, така ж кількість бібліотек. У нас майже 600 музеїв і заповідників, багато самодіяльних колективів… Я вже не кажу про уславлені колективи такі як Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Г. Верьовки, Національний симфонічний оркестр України… А ще ж мережа навчальних закладів… Тобто потенціал – великий.

На мій погляд не можна культуру зводити до вузького значення культури. Точно так, як на моє переконання, не можна зводити поняття освіти лише до грамотності. Ми впливаємо на світогляд людей, на їхню доброту, їхнє поштиве ставлення дітей до батьків… Все це опосередковано тісно пов’язано з культурою. Хоча я ще не говорив про музику, живопис, інші види мистецтва. Я зараз наголошую про важливість культури у сучасному суспільстві. Нам потрібно посилити виховну цивілізаційну культуру у сучасному світі. Це – перша теза.

Друга. Нам треба зробити так, щоб культура, яку можна назвати більш офіційною (хоча це й умовне поняття) і культура, яка існує так би мовити сама по собі (ініціативно, за рахунок спонсорів чи особисто творчих людей) – ось ці два сегменти мають пересікатися. Здається, це дуже прості речі. Але насправді все трохи не так. Наприклад, у нас є національні спілки, які мають велику історію, метрів своєї професії. І в той же час є люди не менш знані, в тому числі й за кордоном, які не є членами цих спілок.

Приміром, Іван Марчук, Оксана Забужко, Андрій Курков… Їхні імена відомі у світі, хоча вони й не є членами творчих спілок. Так ось, все це треба якось уладнати, зробити крок назустріч. Таким посередником може виступити якась державна інституція. Від цього виграє суспільство, культура України та й імідж української культури за кордон. Третя. Треба сказати про кадри, про підготовку нової зміни. Останнім часом, майже в усіх сегментах культури, особливо бібліотечному, музейній справі переважають люди старшого віку. Отож, у найближчі роки треба зробити так, щоб за спиною ветеранів поставала молодь.

– Але як це зробити? Молодь не поспішає сьогодні обирати фах бібліотекаря, приміром. Обирають більш престижні спеціальності. Як цьому запобігти?

– Цими днями я попросив надати мені аналітичну довідку по держзамовленню навчальних закладів за останні три роки, щоб розуміти динаміку. Наприклад, скільки держава замовляла бібліотекарів та представників інших спеціальностей вчитися за державний кошт. Я не можу сказати, що малі конкурси у наші вузи. На деякі спеціальності просто величезні. Але це стосується таких спеціальностей, як естрадний спів, кіно, театральна та акторська справа. Іншими словами – модні спеціальності.

Сьогодні, якщо не вступити за державний кошт, можна одержати освіту приватним чином, за гроші. А потім постає питання: куди з тією кваліфікацією подітися. І все ж, при всіх цих складностях скажу, що не все так погано у нашому домі. Що я маю на увазі? Наші кращі колективи , наприклад, у Національному заслуженому академічному ансамблі танцю України імені Павла Вірського кілька років тому створили школи-студії й успішно готують собі зміну. Думаю, не поганий приклад.

– Останнім часом, на жаль, у нас погіршився зв'язок культури між заходом і сходом, півднем і північчю…

– На жаль, це почалося з 90-х років у час безгрошів’я. Це тоді припинилися гастролі творчих колективів з одного регіону в інший. І ось цей мінус ми хочемо перетворити на плюс. В бюджеті 2014-го року ми плануємо виділити певну кількість коштів, щоб відновити й розпочати цей проект. Думаю, що люди ще пам’ятають практику творчих звітів кращих колективів областей на найпрестижнішій сцені України – Національному палаці мистецтв «Україна». Сподіваюсь, що це не просто свято, виступити на цій сцені, а й престиж.

– Леоніде Михайловичу, якось Ви сказали: «Бути культурним – престижно!» й оголосили «Ярмарок ідей для культури». На якому етапі сьогодні цей конкурс?

– На «Ярмарок ідей для культури» надійшло 130 проектів. Зараз їх розглядає незалежна експертна рада, яка найближчим часом відбере ті, які зможе підтримати міністерство. Сподіваюсь, це будуть не лише традиційні фестивалі, але й нові, сучасні форми творчості, які розвиваються на основі новітніх інформаційних технологій і мають неабиякий просвітницький, науковий, а також економічний потенціал.

– Наступний рік – рік 200-річчя вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Будь ласка, розкажіть про події, які відбуватимуться.

– Насамперед хочу зауважити, що це не тільки справа міністерства культури, міністерства освіти і науки, Державного комітету телебачення й радіомовлення. Це – справа усіх губернаторів: від обласних до районних. Я спеціально називаю саме ці посади, а не начальників обласних управлінь культури. Це – справа перших керівників, які мають скерувати відзначення ювілею на своїй території.

Саме тому ми й провели три місяці тому у Каневі розширену колегію міністерства з відзначення 200-річчя Кобзаря. Запросили на неї усіх заступників губернаторів з гуманітарних питань. У них більше можливостей. А це має бути достойне пошанування Тараса Шевченка. Сьогодні повним ходом ідуть роботи на тих об’єктах, які пов’язані з іменем Тараса Шевченка, зокрема, в музеях. Зараз ведуться основні ремонтно-реставраційні роботи в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві.

Чесно зізнаюся, що ми не завжди можемо сказати про себе, що є гарними шевченковими онуками чи правнуками. Ну ось хоча б узяти музей Шевченка у Києві. Важко повірити в те, що за його історії до сьогодні там немає кондиціювання, досі відсутні пандуси для інвалідів, не встановлено температуро-вологісного режиму, не створено умов для екскурсоводів, наукових працівників…

Проте, які ж там зберігаються раритети! Сподіваюсь, що після ремонту музей сягне європейського рівня. Всі співробітники перейдуть у відремонтований флігель. Завдяки цьому виставкові площі збільшаться на 600 квадратних метрів. Ремонт буде завершено вже у лютому.

– Ім’я Тараса Шевченка пов’язане не тільки з Україною. Його знає світ…

– Так, маю сказати про ті країни, де волею долі довелося проживати Кобзареві. Наприклад, у Литві Тарас жив трохи більше як півтора роки. Ми вже, до речі, підписали угоду з міністром культури Литви про спільне відзначення заходів, приурочених до ювілею Тараса Шевченка. Аналогічна угода є з міністерством культури Казахстану, де він був у засланні. Підготовлена також угода і з Російською Федерацією.

До речі, Російська сторона планує відзначення ювілею Тараса Шевченка і в регіонах, широко висвітлює події в засобах масової інформації. Життя Тараса Шевченка поза межами України у попередні десятиліття не було таким популярним, не дуже висвітлювалося.

Часом думаю ось про цей яскравий епізод, пов'язаний з Литвою. Приїхав Тарас зі своїм паном Енгельгардом у Вільно, теперішній Вільнюс, на ті часи то й не столиця була, лиш старовинний університет існує й до сьогодні.

 Дружина Енгельгарда побачила в юнака хист до малювання і поставила питання перед чоловіком, щоби Тарасику найняти вчителя з малювання, тому, що він з фотографічною точністю перемальовував з панських книжок портрети, пейзажі олівцем. Енгельгард відмовився, пожалів грошей. Цей факт нам також мало відомий. Пощастило тоді Тарасові на викладача, професора малювання Рустема. Він безкоштовно давав уроки Тарасові. Можливо, саме тим урокам, репетиторству треба завдячувати, що у нас народився Геній. В житті Тараса багато людей різних національностей зіграло величезну роль.

– Одна з останніх пропозицій міністерства – це оптимізація кількості премій у галузі культури та мистецтва. Що означає така оптимізація і чи буде збережено іменні премії?

– В Україні давно назріла потреба реформування премій, хоча б тому, що частина їх заснована ще при радянській владі. Немає чіткої логіки у назвах, кількості, приналежності до видів і жанрів, а також бракує уніфікації грошових еквівалентів.

Наприклад, мені соромно говорити, що у галузі музики, наприклад, найвища премія ім. Миколи Лисенка – одна тисяча (!) гривень. Те ж саме відбувається з преміями і в інших галузях. Одночасно з десятками премій, які фінансуються з державного бюджету, існує безліч премій, заснованих регіональними органами виконавчої влади.

Складно пояснити, чому з державного бюджету фінансується саме чотири премії в галузі літератури, п’ять – в галузі музичного мистецтва, і по одній – у хореографії та образотворчому мистецтві. Разом з тим існують напрями, в яких не встановлено жодної премії. Наприклад, це – національна культурна спадщина, культурно-просвітницька діяльність, культурологія, циркове мистецтво. Розміри мистецьких премій у регіонах значно вищі за ті, що засновані міністерство і національними спілками.

Приміром, грошова винагорода премії імені І. Рєпіна, започаткована Харківською облдержадміністрацією, становить 16 тисяч гривень, а мистецька премія «Київ», заснована Київською міськдержадміністрацією, становить 25 тисяч гривень по кожній з семи номінацій. В той же час премії імені Катерини Білокур – всього 2 тисячі гривень, Шолом-Алейхема – 14 тисяч, а Олеся Гончара – 1 тисяча.

Сьогодні ми з гордістю називаємо імена корифеїв музейної справи, Героїв України, на жаль, уже покійних, Бориса Возницького та Михайла Сікорського. Так ось, у цій сфері для них не існувало жодної премії. Тому міністерство культури України виступило з ініціативою, зустрілося з головами творчих спілок і прийняло пропозицію заснувати одну щорічну Всеукраїнську премію в галузі культури і мистецтва у таких номінаціях:

– музичне та хорове мистецтво;

– хореографічне мистецтво;

– образотворче мистецтво;

– народне декоративно-прикладне мистецтво;

– театральне та циркове мистецтво;

– охорона культурної спадщини;

– культурно-просвітницька діяльність та культурологія.

Отож, починаючи з 2014 року, загальна сума фінансування з державного бюджету Всеукраїнської премії в галузі культури і мистецтв – 350 тисяч гривень. Тобто кожна премія у грошовому вимірі буде складати 50 тисяч гривень. Думаю, що таким чином Україна вперше буде мати можливість пошанувати достойних працівників культури.

В свою чергу міністерство не пропонує національним творчим спілкам скасовувати існуючі премії, але закликає здійснити відповідний аналіз. Якщо, наприклад, національні творчі спілки вирішать зберегти іменні премії, тоді їхнє фінансування відбуватиметься за рахунок спілок або інших джерел в межах законодавства.

– Леоніде Михайловичу, як міністерство намагається вирішувати проблеми українських пам’яток світового значення, адже це може призвести не тільки до виключення святинь зі Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, а й до їх знищення?

– Україна, як європейська держава, безумовно, має зробити все можливе для збереження національного культурного надбання. І робиться у цій сфері немало. Включення до Списку ЮНЕСКО не тільки значно підвищує статус пам’ятки, але водночас вимагає від органів культури, місцевої влади більш уважного і дбайливого ставлення.

На сьогодні в Україні є понад 140 тисяч пам’яток та об’єктів культурної спадщини, що на 20 тисяч більше, ніж у Росії ( 80 тисяч) та Польщі ( 40 тисяч) разом узятих. На базі комплексів (ансамблів) пам’яток, що мають особливу культурну цінність, створено 63 історико-культурних заповідника, третина з них отримала статус національних. Нині міністерству безпосередньо підпорядковано 25 заповідників, 20 із них мають статус національного.

– За Вашими прогнозами, які українські пам’ятки архітектури можуть стати наступними у Списку світової спадщини ЮНЕСКО?

– З приємністю скажу, що цей рік для України був вдалим. Почну з останньої новини. 5 грудня об’єкт «Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Таке важливе для України рішення було прийняте на 8-й сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яке відбувається у місті Баку ( Республіка Азербайджан).

Це важлива для нас перемога передусім тим, що петриківський розпис – перший український об’єкт, який занесено до списку нематеріальної культурної спадщини людства. Загалом було подано три об’єкти від України – петриківський розпис, косівську кераміку та сорочинський ярмарок. Але на сесії затвердили саме петриківський розпис, який повністю відповідає критеріям ЮНЕСКО.

Петриківка – це національний бренд України. Це – душа України. В ній зберігається славетне козацьке минуле, яке органічно доповнює безцінну культурну спадщину людства. На розгляд до Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО нами передано ще дві номінації від України (АР Крим): «Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії» та «Історичне оточення столиці кримських ханів в місті Бахчисарай». У попередньому списку тепер перебуває 12 українських та спільних транскордонних об’єктів.

– Як вирішується питання щодо придбання книжок для поповнення фондів публічних бібліотек у регіонах?

– У поточному році Державним бюджетом передбачені асигнування сумою 10 мільйонів гривень на поповнення фондів публічних бібліотек україномовними книжками. Це – 71 назва, 250 тисяч примірників. А ще ж варто врахувати словники, книжки іноземними мовами. На моє переконання книжка має залишатися за всіх обставин і технологій. Ніякі комп’ютери не можуть замінити паперових тиражів книжок. Цими днями отримали перші 5 тисяч книжок, які невдовзі роз’їдуться по всіх регіонах.

– Леоніде Михайловичу, що сьогодні можна сказати про сільські будинки культури: чи не віддаляємося, не забуваємо про них?

– Тут є дві проблеми. Мені і складно й легко говорити про сільські будинки культури. складно тому, що є якісь процеси, на які міністерство культури не може вплинути. Ну, наприклад, на старіння сільського населення.

За останні 10-20 років в кожній області реально зникають села… з 1991 року сільських будинків культури звісно стало менше. Але з іншого боку – багато чого залежить від керівників місцевих влад. Люди. Які розуміють важливість цього вогника, намагаються втримати це. Я з приємністю можу назвати губернаторів, які приділяють велику увагу сільським будинкам культури. Серед них – Іван Мовчан на Вінниччині, Борис Клімчук на Волині, Михайло Добкін на Харківщині. – Леоніде Михайловичу, ми нині на порозі зимових свят: наближається Новий рік, Різдво Христове…

Що б хотіли побажати колегам, читачам тижневика «Культура і життя»?

  – У цей передноворічний час мені на думку прийшли відомі слова Івана Франка: « Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас!» А від себе додам: хай не спинить Вас ніщо на шляху до добра, до вивищення себе в собі і ніщо не спинить у Вашому прагненні дарувати кожному ближньому добро! Здоров’я Вам і щастя!




Автор: Людмила Чечель
http://uaculture.com/uk/news/2407?fb_action_ids=643320195706241&fb_action_types=og.likes&fb_source=other_multiline&action_object_map=[209622469225152]&action_type_map=[%22og.likes%22]&action_ref_map=[]

Категорія: Мои статьи | Додав: админ (19.12.2013)
Переглядів: 1020 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2024 | Конструктор сайтів - uCoz