Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Козельщинський собор жахів...
Козельщинський собор жахів...

                                      VIII Маніакальна ідея



 Пригадаймо, що радянська індустріалізація з її п'ятирічками мала на меті, не підняття добробуту своїх громадян, а скоріше навпаки стала фактором погіршення матеріального статку більшості населення СРСР. Створення військово-промислового потенціалу для втілення маніакальної ідеї - побудови всесвітньої комуністичної імперії, вимагало нових технологій. А відтак придбання за кордоном ліцензій на виготовлення новітніх на той час американських літаків «Дугласів»(ІЛ-2), автомобілів «Фордів» (Полуторок), потягів, промислового обладнання і т. п. Мілітаризація держави, жорстоко підкорила всі сфери життя інтересам армії. Під прикриттям цивільної продукції, народне господарство повинно було працювати на виробництві зброї, а чоловіче населення призивного віку - її опановувати. Парткоми створювали тоталітарну мережу більшовицьких сексотів при «особливих відділках», на всіх заводах і фабриках Радянського союзу. Майже на всіх підприємствах утворювались секретні дільниці по виробництву знарядь масового знищення людей. Так Харківський, Сталінградський, Челябінський заводи поряд із тракторами випускали - танки, тягачі і панцер-автомобілі. Харківський паровозо-будівельний завод ім. Комінтерна - панцер-потяги.Кременчуцький завод шляхових машин, поряд з мостовими конструкціями виготовляли авіа заправники (після війни ракетозаправники), вагоноремонтними заводами понтонні переправи, амфібії. Навіть деревообробні та ліжкові комбінати поряд із меблями виробляли «пуско-направляючу» дерев'яну тару для реактивних снарядів «Катюш», ящики під протипіхотні міни і артилерійські снаряди. З авіадикту збирали фюзеляжі і крила літаків, не кажучи вже про приклади для гвинтівок, автоматів і кулеметів.

 Принаймні розглянемо випуск одного із тієї дерев'яної серії виробів - Літак ІС-5 (Йосип Сталін). Цей повітряний-агресор одноразового використання наповнений тротилом мали до визначеної цілі керувати планеристи з найпоширенішої тоді мережі авіаклубів ОСОАВІОХІМ, (точніше фанати «камікадзе», бо літунів не навчали поверненню і посадці на аеродроми базування). Тільки превентивний напад Німеччини на СРСР зірвав підступний план І.Сталіна -нападу на Європейські держави (запланованого на липень 1941 p.!). Таким чином в один день Гітлер зробив покидьками не тільки подібний тип літаків, але і купу легких танків (масою до 15-20 тон) як то: А-1, А-20, А-32 або Т-28, Т-35 -- ці потвори хоча і мали багато башт, але відрізнялися винятковою вразливістю завдяки тонкому панцеру, який міг уберегти хіба що від куль. У передвоєнні часи, навіть на винокурних заводах робітниці заповнювали пляшки поряд з «Московською гіркою» горілкою - запальною рідиною «Коктейлем Молотова». Наша харчова промисловість нарівні з овочевими та рибними консервами виготовляла протипіхотні гранати. Будівельники так ті з бетону і арматури відливали купола для довготривалих укріплень (дотів і дзотів) та «їжаки». Шкіряно-шорні комбінати шили обладунки для кінної тяги гармат, ремені, сумки для офіцерів, сідла для кавалерії і т ін.. Взуттєвшси поряд з яловими черевиками для червоноармійців кроїли хромові чоботи для офіцерського! вищого складу командування РККА. М'ясопереробна промисловість, як правило, чомусь поряд із ковбасними цехами мала і медичні, не кажучи вже про густу мережу засекречених філій біофабрик, які теж випускали «дешеву» ковбасу. Вміст вироблених цими, з дозволу сказати фармацевтами, "лік" переважно у флаконах, вам може приснитися хіба що у кошмарному сні. Такий перелік подвійних стандартів на радянському виробництві можна продовжити до безкінечності. Мілітаризація держави не обійшла боком також середні і вищі навчальні заклади. Школярі, студенти не залежно від полу і віку обов'язково проходили «курс молодого бойца» і здавали залік на БГТО-ГТО, «Ворошиловський стрілок», а випускники інститутів: майбутні лікарі, журналісти, перекладачі і літуни цивільної авіації - отримували військові звання.

 Проте мало хто замислюється, а якою такою ціною проходила ця індустріалізація. Звідки брались кошти в золотому еквіваленті на придбання новітніх технологій. Відповідь лежить на поверхні та саме голодомором. У людей, незалежно від національності і походження різноманітними спекулятивними наддержавними харчовими структурами «Торгсинами» за кусень


 хліба відбиралося золоті та інші коштовні прикраси, сімейні реліквії. Подібне ганебне явище більшовики повторили в оточеному Ленінграді.



 

                                   IX Біохімічна зброя



 Треба зазначити, що як стає зрозумілим з доповіді орденоносного і легендарного героя громадянської війни Маршала оборони СРСР тов. К.Є.Ворошилова, ( якого доречи після втрати біля 250 тис. червоноармійців під час ганебної війни проти Фінляндії у 1939 р. тов. І.Сталін змушений був зняти із займаної посади) - майбутня (загарбницька) війна в 30-х роках розглядалася радянським керівництвом, як військовий конфлікт в якому будуть застосовані в першу чергу біохімічні отруйні речовини (БОВ). Ось чому в 1933 році заступник наркома оборони по озброєнню «червоний демон революції» Михайло Тухачевській, застосував проти свого народу - повсталих Тамбовських селян отруйний газ. Цей відомий фахівець із застосування отруйних речовин у травні 1921 p., своїм наказом створив інститут РНИИ і вже у 1937 р. особисто приймав участь у випробуванні засобів доставки компонентів БОВ. Начиння в ампулах із штамами заразних бактерій: туляремії, педікульозу, тифу, чуми, сибірської виразки або їх носіїв комах та речовин із фенольних сполук вставлялась у головну частину PC пізніше із гризунами пакувалося у фарфорові контейнери і закладалося в головні частини реактивних снарядів РС-82, РС-132. До слова сказаного, варто зауважити, що розробка як PC так і БОВ велися в СРСР ще до 1926 р. на рівні з Японією, Німеччиною, США.

 Порівнявши ці факти можна з усією впевненістю стверджувати, що досліди на біологічних живих об'єктах (людях) в царині науки - медицини, біохімії в СРСР проводилися задовго до початку Другої Світової війни. Враховуючи високий відсоток втрат серед піддослідних рекрутованих до РККА молодих солдат (переважно із західних регіонів СРСР), їх тоді замінили репресованими «ворогами народу». Як найкраще до такої брудної справи пасував іноземний контингент польських офіцерів, статус яких, як військовополонені, був не визначений по ряду причин:

 По-перше, Червона Армія офіційно ні з ким не воювала;

 По-друге Міжнародну Женевську конвенцію щодо військово-полених від 1929 року СРСР не ратифікував.

 Ось за таких умов, у довоєнні часи завбачливо біля кордонів СРСР насаджалися (переважно
 на теринах України та Білорусії) в якості випробувальних полігонів - радянські концентраційні
 табори НКВС для використання в якості піддослідної сировини людей. Тестування виробів
 біохімічної зброї на людях проводилося у віддалених районах на полігонах-філіях концтаборів
 НКВС. Навряд чи назвеш це випадковістю, створення в 1931 р. на ст. Галєщина державної
 Біофабрики №17 "Новая заря". Вона знаходилася в 10,5 км від Козельщанського жіночого
 монастиря де розвернула свою діяльність з одного боку ветеринарна-бактеріологічна

 лабораторія, а з іншого - концтабір НКВС. Під виглядом біологічних препаратів виключно для профілактичної вакцинації та лікування захворювань серед сільськогосподарських тварин і птиць, спецслужби налагоджували випуск препаратів подвійної дії.

 Згідно мапи СРСР із вказаними місцями знаходження лабораторій, підприємств зайнятих розробкою і виробництвом Біологічного зброї в СРСР серед 35 подібних об'єктів, а це: Москва, Ленінград, Мінськ, Загорськ, Свердловськ, Сталінград, Саратов і т.д. така собі Галещанська біофабрика №17 «Нова Зоря» на Полтавщині не зазначена. Втім двозначна цифрова нумерація цієї начебто державної медичної установи, свідчить про існування далеко не поодинокої подібної біохімічної примари, не кажучи вже про хімічні військові частини, мережа яких, аж так занадто була поширена на теринах Української РСР.

 Не витримує критики запевнення радянських історіографів, щодо причини браку реактивних снарядів на початку «Великой Отечественной войны» і мотивування цього факту відсутністю виробничих потужностей у зв'язку з евакуацією промислового і сировинного запасу із України і


 Білорусії за Урал. І це тому, що подібна констатація історичного факту суперечить заяві одного із сучасних керівників Кремля, що начебто Росія обійшлася би і без інших держав співдружності у війні з гітлерівською Німеччиною.

 Із радянських джерел, а саме з «Истории Великой Отечественной войны» відомо, що ще при обороні міст Одеси та Севастополя на військових базах Чорноморського військового флоту накопичилося чималий склад реактивних снарядів. Працівники аеродромного обслуговування морської авіації ніяк не могли дати їм ради. І в решті-решт, з-за відсутності бомб змушені були знайти цьому покидьку хоч якесь практичне застосування. Авіаційні механіки з-за допомогою приєднаних під крила літаків рейок почали чіпляти реактивні снаряди в якості торпед чи бомб. Правда політ PC на той час був непередбачуваним, а спроба керування ними з кабіни літака на ціль і оснащення головки PC електродетонатором одного разу закінчилася втратою в живій силі серед авіа механіків прямо на аеродромі.. І це не дивно оскільки головне призначення PC полягало у "килимовому покритті" (забрудненню) певної території супротивника. Історіографами наводиться лише один єдиний випадок вдалого застосування PC у небі над Чорним морем. Тоді у панічному жаху, наштовхуючись один на одного літаки «Люфтвафе» шляхом самознищення втратили біля 20 своїх «лапотників» бомбардувальників «Юнкерс-88». Після цього випадку німці різко змінили свою тактику ведення повітряного бою і вже більше не літали зграями. Та попри це, вважається, що перший дебют БМ-13-16 (біохімічної метального пристрою), більш відомого як зброя «Катюша», відбувся чомусь саме 14 липня 1941 р. - залпом по залізничній станції Орша в Вітебській області. Вражає й те, що в радянських технічних довідниках «Катюша» подається пересічній людині, як БМ - бойовий міномет (неначе міномети були колись мирними). Таке довільне трактування пов'язано з тим, що «Катюши» за відсутністю тоді біохімічних військ була підпорядкована мінометним підрозділам.

 Треба не забувати, що перші зразки пускових установок реактивних снарядів - «Катюш» мали приземлені пристрої пуску (металеві-трампліни на які клали ящики з PC x 4. Дерев'яні рейки тари одночасно виконували функції направляючих елементів для заданого куту стартування ракет. Нерідко у поспіху солдати не звільнив PC зі стопорів запускали їх разом із тарою, тому німці скаржилися, що по них «Іван» жбурляє ящиками. Так що баталісти-літописці запам'ятайте, що в перші роки війни пуск «Катюш» відбувався не з кузовів Фордів моделі АА (більш знаної як «Полуторка»), чи там з автомобілів ЗИС-5, ЗИС-6В (теж американських Autocar-SA). Це вже під кінець війни пускові пристрої PC стали монтувати на колісних рамах «Студебекерів». І вже зовсім не зрозуміло навіщо сьогодні нам настирливо доводити по телебаченню, безумовно в надуманих сюжетах радянських фільмів, що «Катюшу» під час війни застосовували на шасі коліс автомобіля ЗИЛ-130.

 Проте частково можна і погодитися з спотворювачами історичних фактів у тій частині, що на початку Другої Світової війни не всі наявні PC (реактивні снаряди) мали термітне чи тротилово-фугасне спорядження у головках. І у підтвердження сказаного заслуговує на увагу, так це наведений в енциклопедичних довідниках факт застосування ще 20 серпня 1939 р.,( підчас чергового військового "конфлікту" з «міліарною Японією») в Монголії біля озера Хасан, підвішених до літаків-винищувачів Й-15, Й-16 реактивних снарядів (PC), які збили навіть два японських бомбардувальника.

 Забігаючи на перед скажу в одній із телепередач на ТК «Мєга» навіть прослизнула інформація про те, що під час оборони Москви були скинуті з літаків на голови німців контейнери із враженими хворобами комахами. Виявляється саме педікульоз створив «Вермахту» головну проблему на підступах до Москви, а не казковий дід Мороз викликаний іконою Казанської Божої матері в руках І.В.Сталіна, чи там героїчним супротивом 28 вояків 316-ої стрілецької дивізії на чолі з генерал-майором І.В.Панфіловим. Правда дехто з отих уцілілих Героїв Радянського Союзу, як виявилось пізніше, стали німецькими поліцаями і прихвоснями на кшталт «хіві» і вояками РОА під командуванням ген.-лейтенанта А.А.Власова. Про це декому слід теж не забувати, перш ніж обливати брудом пам'ять національних героїв України, які на своїй землі, боролися від різних окупантів.. На «Долині смерті» під Кременчуком, під час «ложной» переправи через Дніпро в Успенських плавнях в 1943 р., гнані сибіряками в білих шубках на явну бійню не обмундировані селяни (сіряки) зігнані з навколишніх сіл і хуторів, під свинцевою зливою куль і російського мата з обох протилежних сторін добре зрозуміли політику "старшого" брата.

 Наступним в історії застосування БОВ став Сталінград (Волгоград) із скиданням на голови оточеної 6-ої німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала Фридриха Паулюса контейнерів із зараженими хворобами гризунами. Зрозуміло, що не з відчуття хворого чистолюбства чи будь якої приписаної Паулюсу фобії у 1943 р. цей співавтор плану «Барбароса», тричі на день міняв свою спідню білизну. Доречи згідно мапи СРСР під Сталінградом теж була Біологічна лабораторія, як і під Москвою та Ленінградом проте про їх діяльність чи евакуацію навряд чи хто де знайде будь яку інформацію. Ось тільки після капітуляції німецької військового угрупування під Сталінградом, командування Червоної Армії чомусь змушене було екстрене задіяти велику кількість лікарів, щоб припинити поширення хвороб (епідемії) серед полонених німецьких солдат, Подібна практика застосування БОВ приводила нерідко і до зворотних наслідків, а саме масового зараження вже наступаючих військ РККА, бо коли червоноармійці займали німецькі окопи і бліндажі, то в якості «трофею» переможці отримували заражених комах. Від одного тільки висипного тифу і інших хвороб під Москвою тоді загинуло понад 10 тис. червоноармійців.

 Безумовно в наші дні довести злочини вчинені почесними ветеранами-орденоносцями під час вірного служіння у каральних загонах і чекістських оперативних структурах СРСР - НКВС-НКГБ-МГБ на перший погляд здається неможливим. Адже відомо щоб замести свої сліди злочинів, отих самих виконавців вироків теж нерідко знищували, як живих свідків. Пригадаймо долі вірних поплічників більшовицького тоталітарного режиму таких принаймні як: М.М.Тухачевській, Г.Г.Ягода, М.І.Єжов, Й.В.Сталін, Л.П.Бєрія; членів всесоюзної розстрільної «тройки» В.М. Меркулова, Б.З.Кабулова, Л.Ф.Баштакова і пізніше усунення від керма влади: В.М.Молотова (Скрябіна), М.О.Булганіна, Г.К.Жукова, К.С.Ворошилова, М.С.Хрущова, Ю.В.Андропова. Але не все так безнадійно, як декому з уцілілих злочинців хотілося, щоб так було. Хоча і залишаються по сьогодні закритими «причесані» імперські всілякі архіви у самозваних правонаступників СРСР, проте відкриті на вимогу республіки Польщі деякі документи про масові розстріли польських офіцерів, лише у Катині, пролили світло і на факти таємного знищення великої кількості людей різних національностей під Харковом, Калініним -біля с. Мєдноє, під Москвою, Києвом... Ці документальні архівні матеріали продовжують знову повертати нас до подій пов'язаних із злочинами скоєними у передвоєнні роки не тільки в Козельщанському таборі НКВС СРСР на Україні в Полтавській області, але і на території Білорусії і РСФСР.



   


    X Великодержавний Курс Партії (безбожників)




 Із Наказу № 0308 НКВД СРСР Л.Берії, від 19 березня 1939 р. підписаного майже у повному складі членами Політбюро ЦК ВКП(б): І.В.Сталіним, К.Є Ворошиловим, В.М.Молотовим, А.І.Микояном і навіть відсутніми на засіданні такими товаришами як: М.І.Калінін і Л.М.Каганович, дізнаємося про створення при НКВС СРСР Управління по утриманню восьми найпотужніших таборів НКВД (по 10 тис. душ майже у кожному) - для військовополонених польських офіцерів, прикордонників, розвідників, поліцейських та інших; як зазначено у документі представників к-р. партій, к-р. організацій, к-р. елементів.

 Найпарадоксальнішим у цьому наказі є те, що в тому числі серед «зрадників» та «ворогів народу» значилися, як «пєрєбєжчики», так і злісні порушники кордонів -- провокатори, які зазіхнули на "священную неприкасаемость границы СССР," щоб ціною власного життя повідомити про концентрацію німецьких танків, літаків і розгортання груп військ збоку Німеччини вподовж усього кордону СРСР, та про день військового нападу на Країну Рад. Отім мабуть і пояснюється в радянській історіографії наявність всього одного перебіжчика, бо того не встигли енкаведисти розстріляти до 4 год. ранку 22 червня 1941 року.

 Ось перелік радянських таборів смерті зазначених у сумнозвісному Наказі № 0308 НКВС чотири із них: Путивльський, Козельщанський, Старобєльський і Оранський утворені були чомусь на базі колишніх православних монастирів, а інші: табори: Осташковський на озері Селігер (острів Столбноє) і Южський на базі дитячих колоній. Правда для останніх двох таборів Козельського і Юхновського енкаведисти не пошкодували навіть свій санаторій «Павищев Бор» і Будинок відпочинку ім.Горького - для командного складу.

 Судячи із затверджених окладів для начальників і комісарів таборів НКВД СССР у розмірі -2400 руб., два табори з восьми перерахованих; Оранський і Южський були менш чисельними (до 6000 і 4000 військовополонених відповідно), у тому мабуть і криється відповідь, чому керівництву останніх таборів було встановлено платню меншу - 2000 руб.. Весь інший службовий склад табірних команд мав за місяць від 700 до 1000 руб. чистого прибутку від душогубства і додатковий місячний оклад в разі «зачистки» чи «разгрузки», або «запечатывания военнопленных в их лагерях».

 Як видно із Наказу № 794/6 НКВД СССР Лаврентія Берії від 5 березня 1940 р.

В таборах для військовополонених утримувалось 14736 польських офіцерів, окрім того представників цивільного населення Польщі -- 11000 чол. утримувалося у тюрмах України і Бєларусі.

 Цинізмом просякнуті строки цього зазначеного Наказу № 794/6 з уривками якого читач сам може ознайомитися:

«...1) Справи про утриманих в таборах військовополонених - 14700 чол. колишніх польських офіцерів

-  розглядати в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання -
розстріл.

2)  Справи арештованих і утриманих в тюрмах західних областей України і Білорусії

-  розглядати в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання -
розстріл.

II. Розгляд справ проводити без участі арештованих і без пред'явлення звинувачення »..:

 Процитуємо ще один документ із радянського архіву:

 «9 сентября 1940 г.- Совершенно секретно. Служебная записка № 25/9344 Начальнику Особого отдела ГУГБ НКВД СССР, майору госбезопасности А.Н.Михееву. Приемные  пункты  военнопленных Южський,  Козелъщанський,   Путивльський,   Оранский, Осташковский - свободны.»


 Радянське керівництво фундаментально готувалося до прийому родин польських військовополонених та «ворогів народу», прибалтів і для великої маси нових військовополонених фінів. Але прорахувалось бо Литовці, Латвійці і Естонці завбачливо прийняли ультиматум СРСР. Тому і саджати чи депортувати практично не мали підстав. Це вже був не вересень чи жовтень 1939 p.. Фінляндія маючи гіркий досвід Польщі не прийнявши умови добровільного вступу до в'язниці народів СРСР дала збройну відсіч більшовицькому агресору. Польські офіцери, які добровільно виступили на стороні фінів, як правило не здавалися у полон РККА. Про те що потрапили до фінського полону пожалкували 5371 звільнених червоноармійців, з числа яких 717 командирів було розстріляно УНКВД в Іванівській області/, а всі інші спокутували свою провину в ГУЛАГах.

 Подамо ще один звинувачувальний документ стосовно направлення в Козельщанській табір НКВС СРСР депортованих народів:

 «18 червня 1941 р. в Козельщину прибуло три залізничних ешелонна № 229,230,231. Вони етапували майже п'ять тисячі (4676) інтернованих громадян Молдовської РСР ».(румун, ромів, молдаван)

«На передодні Великої Вітчизняної війни у Козельщанському Соборі жіночого монастиря утримувалися  під   спеціальною   вартою  військ  НКВС  заарештовані   "вороги  народу" інтелігенція та прості робітники і селяни з навколишніх міст, сіл та Молдовської РСР (Бессарабії). Під склепінням Собору, наче під куполом цирку, кількома ярусами (понад п 'яти) розташовувалися нари прикріплені до полу та стіни. На них покотом, на голих дошках розміщались репресовані.

У серпні 1941 року в'язнів табору вивезли на Схід, а звільнені приміщення зайняв 692 батальйон аеродромного обслуговування.»

Г АРФ,                                  Ф.9401,

оп.1,Д.532,пп..432-437.

 Дослідникам ще належить встановити, а чи мало місце відправлення ешелонів із депортованими народами від Козельщанської залізничної станції на «Схід», як і дійсне призначення евакуйованого в Козельщанський собор 692 батальйону аеродромного обслуговування з Прилук, у складі якого чомусь було занадто багато лікарів. Залишається загадкою і причина такого швидкого розформування цього аеродромного батальйону. (20.08.41 -- 25.10.41рр.) Враховуючи ту обставину, що біохімічна зброя була направлена в першу чергу на озброєння авіації та морського флоту задовго до початку війни, то не такими вже безневинними вівцями можуть виявитися гостини до Козельщанського Собору фахівців аеродрому без літаків.

 Погодьтеся, що вхід до підземелля і вихід з нього не могли самі по собі бути замуровані. Комусь же треба було за когось зробити чорну справу. Як висловлюються криміналісти, замести сліди злочинів, шляхом підриву фугасу, щоб завалити уламками підземелля, якщо там мало місце підземна в'язниця.

 Заслуговує на увагу ще один факт, а саме те що після визволення у 1943 р. населеного пункту - Козельщина, відразу запалало і згоріло вщент, аж 12 приміщень жіночого монастиря Різдва Богородиці. Можливо це збіг обставин, але у нашому житті занадто часто оті випадковості обертаються для нас закономірністю.



                       
Категорія: Мои статьи | Додав: админ (19.04.2013)
Переглядів: 148 | Теги: Козельщинський собор жахів... | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz