Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Козельщинський собор жахів...
Козельщинський собор жахів...  

                                  XІІІ Міст через Дніпро




 Панічно відступаючи червоноармійці забули навіть підірвати Кременчуцькій залізничний міст. Ось чому ланка нічних бомбардувальників сформовано виключно із дівчат, аматорів пілотів авіаклубів, на своїх У-2 безпорадно намагалася розбомбити клятий міст. Проте той, мов зачарований, залишався неушкодженим. Саме тоді Раскова отримала попередження за невиконання поставленого перед її підрозділомузавдання в умовах війни. А це загрожувало якщо не розстрілом, то .принаймні дисциплінарним батальйоном. («Дісбати -- підрозділи смертників» в РККА при НКВС були не тільки для чоловіків, але на жаль і для жінок). Тому вона полетіла сама. Лише із другого заходу їй поталанило влучити у ферму мосту. Інформація про те, що Кременчуцькій міст був підірваний німцями свідчить про дилетантство у військовій справі історіографів. Саме відсутність переправи призвело до місячного тупцюванню німців в очікування плав засобів із Німеччини.

 Асталося це так ще не всі відступаючи червоноармійці перейшли міст, як ближня до берега ферма обвалилася. Зробив накат зверху з дощок, червоноармійці продовжували по останкам ферми перебиратися на лівий берег Дніпра.

Молодий лейтенант-артилерист перебравшись через імпровізовану переправу очам своїм не повірив; на березі сиротливо стояли кинуті цілісінькі гармати 56-го зенітно-артилерійського дивізіону протиповітряної оборони із повним комплектом снарядів. Не довго думаючи він вихопив із кобури свій пістолет «ТТ» і під загрозою розстрілу на місці за дезертирство, почав укомплектовувати відступаючими бійцями розрахунки до гармат. Серед цієї різношерстої публіки були І справжні артилеристи, які невідкладно почали скороченні  курси перепідготовки конюхів, писарчуків, саперів і просто піхотинців,на артелеристів

Розвідники пронири відкопали десь залізничний телефон якій працював. У слуховку відповіла станція Полтава. Лейтенант попросив терміново покликати до телефону чергового офіцера. Пауза затягнулася і нарешті молодцюватий тенорок прокашлявшись для надання собі солідності обізвався:

- На проводі черговий по залізничному вокзалу Полтава слухає вас.

У двох словах лейтенант обрисував йому ситуацію, яка склалася в Кременчуці. Знову виникла незрозуміла затримка до телефону підійшов по всьому видно «особіст».(на базі 5-го відділу «ГУГБ» було утворене 2-е управління особових відділів НКВД при військових частинах)

- Слышишь ты фашистская морда. Кременчуг давно уже занят немцами, вот у нас здесь давно седят все работники гаркома партії і утверждают, что по городу ездят ужэ танки с крестами. Скажи свое фамилия и я тебя найду из под землі - предатель. Да я лично растреляю всех твоїх ублюдков вместе с родителями....

Після зливи образливих слів, на які ніколи не скупилися енкаведисти та ще подібного рангу, лейтенант попрохав доповісти про нього особисто головнокомандуючому військами Південно-Західного напрямку. На протилежному кінці проводу відбулася якась затримка. Через годину задзвонив телефон у апарата був сам маршал С.М.Будьонний. Артилерист нагадав маршалу про останню їх зустріч вдома на дні народженні його батька з яким разом той воював у громадянську війну у Першій конній Армії. Потім розповів йому про організовану ним оборону і попросив підмогу. На допомогу захисникам міста прибув панцер потяг «Маршал Буденый» і батальйон 1055-го стрілецького полку. На чолі із першим секретарем обкому B.C.Марковим з'явилася ціла бригада обкомівців на розбору кричущого факту панікерства чу збоку колишніх керівників міста. Майже місяць до 8 вересня йшла оборона міста. За цей час залізничники Кременчука вивезли з міста понад 1100 вагонів із матеріальними цінностями.





                                  XIV Stammlager 346




 Після вивчення звернень до «Меморіалу» колишніх в'язнів Кременчуцького «Шталагу -346» з приводу того чи був це один концтабір розмежований дорогою чи їх було декілька нам довелося уважно дослідити це питання і дати вмотивовану відповідь. Ось що ми встановили:

 Справа у тому, що німецькі концтабори поділялися на «Шталаги», «Офлаги» і «Дулаги».

 З німецької мови Stammlaqer der fur Kieqefanqene Mannschaften und Unteroffiziere - табір призначений для полонених солдатів і сержантів.

 «Офлаги» - німецькою Offizierslaqer - табір для офіцерського складу.

 Оскільки згідно заяви міністра пропаганди Німеччини Гебельса - Радянський Союз не підписував Женевську Конвенцію від 1929 р., то радянським офіцерам ніяких привілей не давали і їх в основному утримували разом із солдатами.

 «Дулаги» - розподільчі, транзитні (пересильні) табори для всіх осіб.

 Згідно Довідника таборів, тюрем і гетто на окупованій території України вподовж 1941-1944 pp. жодного пересильного табору у М.Кременчуку не було, як то мало місце у м.Полтаві -«Дулаг №151», у м. Лубни - «Дулаг №132», у м.Хорол - «Дулаг №160», у м. Суми - «Дулаг №190», у м. Конотоп - «Дулаг №192» і т. д..

 Відповідно до Списку таборів військовополонених, що містилися на території України та Українського фонду національного «Взаєморозуміння і примирення» у Кременчуці німці утримували один єдиний « Stammlaq -346», який проіснував із квітня 1942 р. до лютого 1943


 p.,   а  з   квітня   1943р  до   серпня   1943   p.   «Stammlaq  -346»  був   переведений  до  Старо-Константинова.

 За свідченням комісії, що займалася розслідуванням злочинів гітлерівців у Кременчуці на підставі розповідей свідків встановлено, що за період з 9 вересня 1941 року до 29 вересня 1943 року позбавлено життя понад Збтис. військовополонених червоноармійців. Поблизу знаходження Табору № 346 виявлено 1 Іям таємного поховання в яких виявлено біля ЗО тис. останків військовополонених. Навпроти, через, шлях, виявлено 4 ями-могили в яких поховано до 2 тис. осіб. (Газета «Народна Армія» №66 (4918) 11.04.44р.

 У розпорядження Нюрнбергського міжнародного трибуналу було надано звіт начальника тилового району групи армії «Юг» генерала Вермахту Карла Фон Рока від 21 грудня 1941р.. В якому з німецькою педантичністю було зазначено:

 В наслідок оточення двох радянських армій в серпні 1941 року під Уманню РККА втратила 100 тис. солдатів із яких біля 60% були взяті в полон. Станом на 20 грудня 1941 року в тилу німецької армії «ЮГ» знаходилося -- 52,513 тис. радянських військовополонених. Безпосередньо віддавав накази про розташування військовополонених в чотирьох таборах для осіб постійного утримання в Хоролі, Кременчуці, Олександрії і Новоукраїнці начальник тилового району генерал Карл Фон Рок. (Останній був засуджений на 20 років тюремного утримання.)

 В Кременчуці в Штатлаге № 346 станом на кінець 1941 року утримувалося всього -22,776 тис. військовополонених і він значився у німецьких зведеннях, як етапно-пересильний. В якості доказу процитуємо переклад з німецького документа: «И хотя концлагеря в Александрии и Ново Украинке не были готовы, то 20 тис. военнопленных (немцы) погнали на Кременчуг. Более тысячи пленных (1,2 тыс. - 1.5 тыс.) не дошли до Кременчуга».

Наведений вище переклад відповідає документальним матеріалам з Протоколу №12, по справі Верховного Головнокомандуючого Вермахту, що проходив в Нюрнберзі з 5 лютого до 28 жовтня 1948 року.

 Про будь який інший багатотисячний німецький конвой військовополонених червоноармійців до Кременчука не зазначено в жодному із документів педантичної раси. Всі наведені документальні факти свідчать про те, що напис на меморіалі «Вічно живим » не має нічого спільного з історичною правдою.
 
 «На этом местев 1941-43

 В застенках фашистского концлагеря

 Погибло Более 97 тис. Советских патриотов »

 По-перше, на місці меморіалу ніколи не було німецьких концтаборів.

 По-друге, кількість людей, що загинули в німецьких концтаборах Кременчука, який існував до лютого 1943 року м'яко кажучи перебільшена.

 Якщо порівняти цю жахливу кількість жертв з чисельністю мешканців Кременчука до війни, а це десь біля 115 тисяч, то отримуємо, що біля 90% міського населення було практично знищено. Таке співвідношення втрат людей не витримує навіть голодомор блокадного Ленінграду.

 Звідки взялася ця незбагненна цифра 97 тисяч жертв німецького терору? Вона отримана штучно, за рахунок математичної різниці між кількістю населення Кременчука до Великої Вітчизняної війни, а це 115 тис. і після - 18тис.

 Таким чином приходиш до висновку, що українці теж хоробро воювали і героїчно гинули за рідний свій край, у боротьбі з німецькими загарбниками, а не поголовно здавалися у полон і гинули в німецьких концтаборах від голоду і хвороб. Зрозуміло, що кремлівським поводирям


 не хочеться ділити лаври перемоги з іншими народами і державами, як це зробив Петро І під Полтавою у 1709 р. Мабуть тому і з'являються, час від часу, у надуманих телефільмах українці-зрадники, або ще гірше поліцаї, які і розмовляти по українські не вміють. Статистика чітко показує, що в німецькій поліції понад 70 % були таки росіяни. Під час німецької окупації активно діяло антифашистське підпілля на Україні, яке очолювали націонал-патріоти, а не залишені на призволяща партійними босами фанати нездари. Саме ОУН ініціював створення на окупованій території України мережу «Червоного хреста», якій опікувався радянськими військовополоненими. Однією із засновників якої була Слава Йосипівна Стецько (старійшина Верховної ради України) дружина Ярослава Стецька, голови уряду проголошеної ЗО червня 1941р. у Львові Степаном Бандерою відновлення Української Соборної Самостійної Держави. Для захисту інтересів Української держави постала Українська Повстанчеська Армія (УПА) на чолі з генералом Тарасом Чупринкою (Шухевичем - героєм України).

 Треба тріумфаторам вчорашніх перемог не забувати, що кожен другий хто загинув на переправі за Дніпро був українцем. Україна найбільше понесла втрат у Другій Світовій війні, яка двічі прокотилася по її території вогняним нищівним смерчем, а це десь понад -10 млн. людей.

-Я втомився доводити правду і воювати з вітряками, • закінчив свою розповідь професор Л.І.Євселевський

- Тому змушений буду покинути Україну, де пройшла моя юність, молодість і зрілість. Поїду до сина доживати у спокої останки свого життя, щоб мою душу не тріпали як Олеся Гончара.»

XVII Чуєш Дніпре

 Стає зрозумілим, чому начебто у «Документальному очерку» під назвою з окликом «Слышешь Днепр!» на стр.100 маємо, м'яко кажучи, алогічну розповідь лікаря Т.К.Жванії, який насправді був юристом, про появу «нескольких крытых» автомобілів серед військовополонених у концтаборі № 346-А. Далі «распахнулась дверца кузова» і мов чорт з табакерки відбулася поява «рижого, веснущатого, гитлеровца с девочкой лет трех на руках...Прозвучало несколько выстрелов. А через минуту рижий появился уже с другим ребенком».

 Тільки щось тут до купи не в'яжеться. У попередній щирій розповіді, як на духу, колишнього партпрацівника Л.І.Євсєлєвського серед розстріляних фігурувала одна дитина і вона не мала жодного вогнепального ушкодження.

 Зробивши хай не зовсім приємний для декого екскурс в історію рідного краю, спробуємо разом зрозуміти, що нарис «Козельщинський собор Жахів», має мету не протиставити один народ проти іншого, а за допомогою художнього слова підняти надто щільну завісу секретності над діяльністю радянських спец служб «КДБ-НКВД СССР». Прийшов час на вимогу родин іноземних держав розсекречувати «кремлівським демократам» справи підзвітних ВКП(б)-КПРС спецслужбам СРСР біохімічні і медико-експериментальні лабораторії, напрацювання беріївських душогубок «шараг» полігонів по випробуванню біохімічної зброї.

 Тому слід невідкладно донести до світової громади жахливу правду про злочинну суть політики направляючої і керуючої партії ВКП(б)-КПРС, визнаною в цивілізованій Європі, як антилюдяною, тоталітарною. Проте сьогодні діяльність компартії, що на своєму червоному прапорі носить малий герб СРСР перехрещену свастику із серпа і молота, як у націонал-соціалістів, знову легалізована майже у всіх пострадянських країнах на чолі з Росією. Через це


 _

 очікувати від правлячого партноменклатурного клану чи від їх червоних вовченят покаяння за діяння своїх пращурів ще не прийшов час. А в тім замовчувати злочини, то теж є злочин.


                                 Після мова


 Сьогодні прийшов час зазирнути правді в очі і визнати, що на терезах історії відбулася зміна застарілого репресивного партноменклатурного режиму на не менш номенклатурний олігархічний. Шкода але безкровна чи, ще як її нарекли оксамитова, помаранчева революція не привела пострадянську корумповану Україну до правової держави. Проте сучасними історіографами прийнято вважати, що різкий перехід від темряви тоталітарної ночі до світанку демократії зумів відбутися у нас мирним шляхом. І все це завдяки національній мудрості і за взаємною згодою непримиренних ідеологічних антиподів. А втім все відбулося із точністю до навпаки. Подібна профанація в Україні стала можливою завдяки чотирьом її складовим чинникам:

 По-перше, треба віддати належне, як рішучо і передбачливо діяв у зламний період
 радянського заколоту «ГКЧП» вчорашній ідеолог компартії Л.М.Кравчук. Цей, хитрий мов
 лис функціонер, здібний учень Вищої партійної школи (ВПШ) вчасно опинився в потрібному
 місці (в кріслі голови Верховної ради УРСР) і в слушну годину - під час розвалу СРСР.
 Перший секретар КПУ-КПРС Леонід Кравчук вміло скористався вчиненим агентами КДБ
 розколом в лавах тріумвірату Народного Руху України               на «чорноволівське» і

 «лук'янівське», а пізніше і на «костенківьське» крило.

 По-друге, ці недолугі конкуренти із надр української - філії КПРС, створивши з метою виявлення для спецслужб свідомих патріотів «Рух за перебудову», невдовзі перелицювали громадську організацію на партію Народний Рух України (ПРУ) і очолили її. Ці політичні перевертні досить швидко дійшли компромісу із колишніми своїми колегами по партноменклатурним провладним кланом. З одного боку вони випустили пар народного гніву у «свисток» плюралізму, а з іншого начебто позбавили прав -- направляючу і за всіх вирішаючу, але ні за що не відповідаючу компартію. В дійсності колишні комуно-більшовицькі кар'єристи пішли на змову із олігархічним кланом проти свого ж таки народу, щоб тільки не допустити до державних важелів влади націонал-патріотичну еліту. Аферисти чудово все розуміли, що дійсним виразникам волі народу при набутті ними влади буде з кого і за що спитати.

 По-третє, незбагненну роль зіграла нова Конституція України, прийнята за одну ніч не Всенародним вічем, а Верховною радою УРСР, та ще під диригуванням Л.Д.Кучми президента скасованої по суті держави. Здавалося парламентарям, як і президенту слід було скласти свої нелегітимні на той час повноваження і мирним шляхом передати Українській конституційній асамблеї важелі правління державою. Але ніхто із слуг народу ( як то демократи чи партократи) і гадки не мав залишати свої шкіряні крісла на Олімпі влади. Перелицювавшись на ранок кон'юнктурники, як хамелеони, що змінюють свій колір шкіри в залежності від середовища, водночас позбулися старих регалій і набули нові клсиноди. Внаслідок подібної метаморфози і виникло тупцювання на одному місці в системі державного реформування. Секрет полягає у тому, що довічним обранцям повертати назад було зась, а йти вперед бракувало копняка.

 По-четверте, прийнята нова Конституція Української незалежної держави депутатами Верховної ради УРСР, яких ніхто не наділяв такими повноваженнями, підмінила верховенство законодавчого права народу. Ось чому поза шлюбом новонароджена Конституція несе в собі ще потенційну загрозу від наявної у парламенті арифметичної більшості паразитуючих тушок і їх кукловодів. Тут варто очікувати не тільки втрати права мононаціональної держави і титульної нації на державну мову (офіційну мову держави), але і до спонукання до подвійного
громадянства і сепаративних розколів України. Щось на кшталт нелегітимної ( проведеної без плебісциту) кравчуковської - Кримської автономії.

 У цьому і полягає головна причина чому ми і досі борсаємося у багні. Не завадило і нам врешті-решт підняти голову і розібратися таки з наслідками виникнення того принизливого стану в якому ми з вами опинилися. Напрошується висновок один, без поголовної люстрації (відсторонення всіх мандатних кнопкодавів тушок і баластмейстерів) нам не позбутися отих вічно живих і довічно обраних, найдосвідченіших і найрозумніших - українофобів.

 Шкода, але сучасні правонаступники проголосив себе нащадками імперської Росії, а всіх колишніх громадян СРСР - громадянами самозваної Росії не бажають нести навіть моральну відповідальність за злочинні вчинки своїх попередників, як то зробила Німеччина і Австрія. Монополізувавши право на правду, кремлівські комплексуючи на неповноцінності у рості чинуші з позиції сили сьогодні намагаються нав'язати усьому світові свою прерогативу на встановлення істини. Кожна спроба правозахисників на міжнародному рівні затаврувати ганьбою агресію Червоної армії проти сусідніх суверенних держав, таких як: Україна, Румунія, Молдова, Польща, Фінляндія, Японія, Китай, Монголія, Корея, Іспанія, Латвія, Естонія і Литва чомусь сприймається спадкоємцями Петра Першого (Романова), В.І.Леніні (Ульянова), И.В.Сталіна (Джугашвілі), як привід до навмисного розпалювання націонал-імперської істерії.

 Отож давайте разом крок за кроком подолаємо ту відстань, що віддаляє нас від цивілізованої європейської спільноти, бо ми того варті.


      Анатолій Шолудько
Категорія: Мои статьи | Додав: админ (19.04.2013)
Переглядів: 160 | Теги: Козельщинський собор жахів... | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайта

Форма входа

Категории раздела

Поиск

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтів - uCoz