ІХ
ВКП(б) – Великодержавний курс партії (божевільних)
Із Наказу № 0308 НКВД СРСР
Л.Берії, від 19 березня 1939 р. підписаного майже у повному складі членами
Політбюро ЦК ВКП(б): І.В.Сталіним, К.Є Ворошиловим, В.М.Молотовим, А.І.Микояном
і навіть відсутніми на засіданні такими товаришами як: М.І.Калінін і
Л.М.Каганович, дізнаємося про створення при НКВС СРСР Управління по утриманню
восьми найпотужніших таборів НКВД (по 10 тис. душ майже у кожному) – для
військовополонених польських офіцерів, прикордонників, розвідників,
поліцейських та інших; як зазначено у документі представників к-р. партій, к-р.
організацій, к-р. елементів.
Найпарадоксальнішим у цьому
наказі є те, що в тому числі серед «зрадників» та «ворогів народу» значилися,
як «пєрєбєжчики», так і злісні порушники кордонів – провокатори, які зазіхнули
на "священную неприкасаемость границы СССР.” Саме ці люди ціною власного життя
намагалися повідомити про концентрацію німецьких танків, літаків і розгортання
груп військ збоку Німеччини вподовж усього кордону, та про день нападу на СРСР.
Тим мабуть і пояснюється в радянській історіографії феномен – наявність всього
одного перебіжчика, бо того не встигли тоді ще енкаведисти розстріляти до 4
год. ранку 22 червня 1941 року.
Та нас зараз цікавить більше
те що було до нападу Німеччини на мирні міста і села. Ось перелік радянських
таборів смерті зазначених у сумнозвісному Наказі № 0308 НКВС – чотири із них:
Путивльський, Козельщанський, Старобєльський і Оранський утворені були чомусь
на базі колишніх православних монастирів, а інші: табори: Осташковський на
озері Селігер (острів Столбноє) і Южський на базі дитячих колоній. Правда, для
останніх двох таборів Козельського і Юхновського енкаведисти не пошкодували
навіть свій санаторій «Павищев Бор» і Будинок
відпочинку ім.Горького – для командного складу.
Судячи із затверджених окладів
для начальників і комісарів таборів НКВД СССР у розмірі – 2400 руб., два табори
з восьми перерахованих; Оранський і Южський були менш чисельними (до 6000 і
4000 військовополонених відповідно), у тому мабуть і криється відповідь, чому
керівництву останніх таборів було
встановлено платню меншу – 2000 руб.. Весь інший службовий склад табірних
команд мав за місяць від 700 до 1000 руб. чистого прибутку від душогубства і ще
додатковий місячний оклад в разі «зачистки»
чи «розгрузки», або «запечатывання военнопленных в их лагерях».
На рішенні засідання Політбюро
ЦК ВКП(б) №1113/144 від 5 березня 1940р. з позначкою «строго секретно» згідно Протоколу №13 під пунктом 144 стоїть
Питання НКВС СРСР:
«Рассмотрение дел и вынесение решений возложить на тройку в составе т.т.
Меркулова Всеволода Николаевича, Кабулова Богдана Захаровича и Башкатова
Леонида Фокиевича». Мало хто
звертає увагу на припис під подібними
партійними документами, а саме:
«Подлежит возврату в течении 24 часов во 2-ю часть Особого Сектора ЦК
согласно постановления ПБ ЦК ВКП(б) от 5.V.27г. протокол
№100, п.5»
Тільки на підставі подібних
рішень найвищого органу влади в СРСР, а це Політбюро Центрального комітету
Комуністичної партії більшовиків, і виникали беріївські накази, на кшталт, «Приказ № 00350 от 22 марта 1940 г. "О разгрузке тюрем
НКВД УССР и БССР в тюрмах Киева, Харькова, Херсона и Минска”»
Як видно із Наказу № 794/б
НКВД СССР Лаврентія Берії від 5 березня 1940 р.
В таборах для військовополонених
утримувалось 14736 польських офіцерів, окрім того, представників цивільного
населення Польщі – 11000 чол. утримувалося у тюрмах України і Бєларусі.
Цинізмом просякнуті строки цього
зазначеного Наказу № 794/б, з уривками якого читач сам може ознайомитися:
«1) Справи про утриманих в таборах військовополонених – 14700 чол.
колишніх польських офіцерів– розглядати в особливому порядку, із застосуванням
до них вищої міри покарання – розстріл.
2)
Справи
арештованих і утриманих в тюрмах західних областей України і Білорусії
– розглядати в особливому порядку, із
застосуванням до них вищої міри покарання – розстріл.
ІІ. Розгляд справ проводити без участі арештованих і без пред’явлення
звинувачення ».
Процитуємо ще один документ
доповіді із радянського архіву:
«9 сентября 1940 г.-
Совершенно секретно. Служебная записка № 25/9344
Начальнику Особого отдела ГУГБ НКВД СССР, майору госбезопасности
А.Н.Михееву. Приемные пункты военнопленных Южський, Козельщанський,
Путивльський, Оранский, Осташковский – свободны.»
Радянське керівництво
фундаментально готувалося до прийому родин польських військовополонених та
«ворогів народу», прибалтів і для великої маси нових військовополонених фінів.
Але прорахувалось бо Литовці, Латвійці і Естонці завбачливо прийняли ультиматум
СРСР. Тому і саджати чи депортувати практично не мали підстав. Це вже був не
вересень чи жовтень 1939 р.. Фінляндія, маючи гіркий досвід Польщі, не
прийнявши умови добровільного вступу до в’язниці народів СРСР, дала збройну
відсіч більшовицькому агресору. Польські офіцери, які добровільно виступили на
стороні фінів, як правило не здавалися у
полон РККА. Про те, що потрапили до фінського полону пожалкували 5371 звільнених
червоноармійців, з числа яких 717 командирів було розстріляно працівниками УНКВД
в Іванівській області, а всі інші спокутували свою провину в ГУЛАГах.
Подамо ще один
звинувачувальний документ стосовно направлення в Козельщанській табір НКВС СРСР
депортованих народів:
«18 червня 1941 р. в Козельщину
прибуло три залізничних ешелонна № 229,230,231. Вони етапували майже
п’ять тисячі (4676) інтернованих громадян Молдовської РСР ».(румун, ромів,
українців, молдаван).
«На передодні Великої Вітчизняної війни у Козельщанському Соборі
жіночого монастиря утримувалися під спеціальною вартою військ НКВС заарештовані
"вороги народу” – інтелігенція та прості робітники і селяни з навколишніх міст,
сіл та Молдовської РСР (Бессарабії). Під склепінням Собору, наче під куполом
цирку, кількома ярусами (понад п’яти) розташовувалися нари прикріплені до полу
та стіни. На них покотом, на голих дошках розміщались репресовані.
У серпні 1941 року в’язнів табору вивезли на Схід, а звільнені приміщення
зайняв 692 батальйон аеродромного обслуговування.»
ГАРФ, Ф.9401, оп.1,Д.532,пп..432-437.
Дослідникам ще належить
встановити, а чи мало місце відправлення ешелонів із депортованими народами від
Козельщанської залізничної станції на «Схід», як і дійсне призначення
евакуйованого в Козельщанський собор 692 батальйону аеродромного обслуговування
з Прилук, у складі якого чомусь було занадто багато лікарів. Залишається
загадкою і причина такого швидкого розформування цього аеродромного батальйону.
(20.08.41 – 25.10.41рр.) Враховуючи ту обставину, що біохімічна зброя була
направлена в першу чергу на озброєння авіації та морського флоту задовго до
початку війни, то не такими вже безневинними вівцями можуть виявитися гостини
до Козельщанського Собору фахівців аеродрому без літаків.
Погодьтеся, що вхід до
підземелля і вихід з нього не могли самі по собі бути замуровані. Комусь же
треба було за когось завершити ту чорну справу. Як висловлюються криміналісти,
замести сліди злочинів, шляхом підриву фугасу, щоб завалити уламками
підземелля, якщо там мало місце підземна в’язниця.
Заслуговує на увагу ще один
факт, а саме те, що після визволення у 1943 р. населеного пункту – Козельщина,
відразу запалало і згоріло вщент, аж 12 приміщень жіночого монастиря Різдва
Богородиці. Можливо це збіг обставин, але у нашому житті занадто часто оті
випадковості обертаються для нас закономірністю.
| 
